Відкриття та освячення анотаційн дошку, Олесі Михайленко
Сьогодні на фасаді Бурштинського ліцею імені Ольги Басараб було відкрито та освячено уже 13-ту анотаційну дошку, але вперше відважній дівчині, Олесі Михайленко. Незважаючи на свій юний вік і тонку творчу натуру, вона стала на захист рідної землі.
На подвір'ї ліцею зібралися учні, вчителі, духовенство, представники влади, родина та побратими Олесі – "Азовці".
Життєвий шлях Олесі
Олеся Михайленко, позивний «Леся», народилася 31 грудня 1999 року в селі Воскресенка Пологівського району Запорізької області. Росла у великій, дружній родині, з дитинства допомагала в господарстві, була щирою, доброю та працьовитою.
У школі захоплювалася творчістю: відвідувала танцювальний гурток, багато виступала, співала, вишивала бісером, займалася фотографією та створювала відео. Цікавилася психологією, мріяла здобути дві вищі освіти – історичну та фінансову, а також вивчити багато іноземних мов.
У 2017 році закінчила Бурштинський ліцей ім. Ольги Басараб і вступила до Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького на історичний факультет. Навчалася старанно, здобула диплом із відзнакою, а у 2021 році завершила бухгалтерські курси.
У 2018 році вступила до полку «Азов», служила в роті матеріального забезпечення, виконувала обов’язки діловода. Згодом стала телефоністкою 1-го екіпажу командно-штабної машини вузла зв'язку.
Олеся дуже захоплювалася життєвим шляхом і творчістю Лесі Українки, тому спочатку взяла позивний «Леся», мріючи згодом «дорости» до «Українки».
Під час повномасштабного вторгнення Олеся разом із побратимами перебувала в Маріуполі. Опинилася в повному оточенні на території заводу «Азовсталь», де допомагала розподіляти продукти та речі, підтримувала бійців і цивільних.
8 травня 2022 року російська авіабомба влучила в бункер, де знаходилася Олеся з побратимами та посестрами. Відтоді вона не виходила на зв’язок. На момент загибелі їй було 22 роки.
Посмертно старший солдат Олеся Михайленко була нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Заступник міського голови Володимир Чуйко у своєму виступі сказав:
"Олеся не впала, а птахом злетіла в небеса, щоб нам виборювати та захищати нашу свободу – свободу, яку ми інколи знівельовуємо як цінність і починаємо розуміти лише тоді, коли втрачаємо. Саме такі постаті, як Олеся, не кричали про цінності – вони ними жили."
Брат Данило, згадуючи про сестру, відзначив її особливий щирий характер, працьовитість та відповідальність. Вона вміла підтримати й розрадити, була надзвичайно сильною духом. Як він сказав:
"У таких анотаційних дошках ми карбуємо у віках пам'ять про достойних людей, завдяки яким маємо можливість жити вільно, без окупації та поневолення. Головне – пам'ятати й берегти пам'ять про всіх, хто стояв на захисті нашої Української держави. Пам'ятаємо! Помстимося!"
До слова було запрошено й представника хорунжої служби 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Анатолія Дідика, який сказав:
"Є слова, які ніколи б не мали прозвучати, і події, які б ніколи не мали відбутися. Але, на жаль, вони сталися... Той біль, який є в серці нашої "азовської" родини, ніколи не зникне. Єдина надія його пережити – це єдність, гуртуватися і бити нашого спільного ворога. А найголовніше – пам'ятати. Росіяни, коли окуповували українську землю, перш за все знищували пам'ятні дошки загиблим військовим, щоб стерти нашу історію, а на другий день завозили свої підручники. Їхня мета – заплямувати нашу пам'ять, знищити наше майбутнє. Але Олеся не зникла – вона стала зіркою, до якої ми тягнемось, і прикладом для багатьох."
На завершення прозвучали слова, від яких у ворогів стигне кров у жилах, а в наших серцях розгорається вогонь боротьби, життя та справедливості – молитва націоналіста:
"Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, збури його бурею Кавказу, шепчи мені про шум Карпат, гримоти розкотами гармат..."
Вічна пам'ять Олесі Михайленко та усім Героям...
#ОлесяМихайленко #ГероїНеВмирають #Азов #Пам'ятьГероїв #СлаваУкраїні #Бурштин #ЛіцейОльгиБасараб #ВічнаПам'ять
